Історія справи

Постанова ВГСУ від 22.03.2016 року у справі №922/1384/13
Постанова ВГСУ від 23.09.2014 року у справі №922/1384/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2014 року Справа № 922/1384/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікова К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів України у воєнній сфері на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 року та рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2014 року у справі № 922/1384/13 господарського суду Харківської області за позовом Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів України у воєнній сфері в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", Державного підприємства "Укрконверс" до Товариства з додатковою відповідальністю "Спецбуд-3", Харківської міської ради, Виконавчого комітету Харківської міської ради про визнання недійсним договору та визнання права власності,

за участю представників:

Прокуратури: Яговдік С.М., посв. № 000730,

Позивача 1: Стахмич В.Л., дов. № 220/508/д від 29.10.2013 року,

Позивача 2: Пушкар І.О., дов. № 3 від 11.01.2014 року,

Позивача 3: Білоус Ю.Ю., дов. б/н від 09.01.2014 року,

Відповідача 1: Антоненко Д.О., дов. б/н від 15.09.2014 року,

Відповідача 2: не з'явився,

Відповідача 3: не з'явився.

В с т а н о в и в :

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів України у воєнній сфері (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міноборони України, Позивач 1), Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (далі - ДП "Укрвійськбуд", Позивач 2) та Державного підприємства "Укрконверс" (далі - ДП "Укрконверс", Позивач 3) до Товариства з додатковою відповідальністю "Спецбуд-3" (далі - ТДВ "Спецбуд-3", Відповідач 1), Харківської міської ради (далі - Харківська міськрада, Відповідач 2), Виконавчого комітету Харківської міської ради (далі - Виконком Харківської міськради, Відповідач 3), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про визнання недійсним договору про пайову участь у будівництві житла № 0310/7/1 від 31.03.2010 року та про визнання за державою Україна в особі Міноборони України права власності на багатоповерховий житловий будинок № 4/6-Б по вул. Ахсарова у м. Харкові, визнання за державою Україна в особі ДП "Укрконверс" права власності на квартири №№ 2, 3, 7, 8, 11, 14, 15, 26 в будинку № 4/6-Б по вул. Ахсарова у м. Харкові і визнання за державою Україна в особі ДП "Укрвійськбуд" права власності на квартири №№ 5, 17, 20, 21, 23, 32, 33, 35, 38, 39, 41, 43-45, 47, 49-51, 53-60 в будинку № 4/6-Б та на нежитлові приміщення загальною площею 452,8 кв.м. у цьому ж будинку по вул. Ахсарова у м. Харкові.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.05.2014 року у позові Прокурора до Відповідачів 1, 2 відмовлено повністю, а в частині вимог до Відповідача 3 провадження у справі припинено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 року рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за державою Україна в особі ДП "Укрвійськбуд" права власності на квартири №№ 35, 54-60 та нежитлові приміщення загальною площею 452,8 кв.м. у будинку № 4/6-Б по вул. Ахсарова у м. Харкові скасовано і в цій частині провадження у справі припинено. В решті, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі, Прокурор, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 181, 203, 215, 216, 228, 326, 328, 386, 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 75 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", ст.ст. 34, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати прийняті у справі судові рішення повністю та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Водночас, до початку розгляду касаційної скарги, Прокурором було подано до суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, яку колегією суддів було розглянуто та відхилено, як безпідставну.

Також, Позивачами 1, 2, 3 було подано письмові пояснення по справі, у яких, вказані учасники процесу, посилаючись на обґрунтованість доводів та вимог Прокурора, викладених у касаційній скарзі, просили скасувати прийняті у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.12.2004 року ДП "Укрвійськбуд" звернулося до міського Голови м. Харкова з листом за № 934/1 про надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки для проектування та будівництва багатоповерхового будинку по вул. Ахсарова № 4/6-А у м. Харкові.

Також, 21.12.2005 року між ДП "Укрвійськбуд" та ДП "Укрконверс" було укладено інвестиційний договір № 382/2005 (далі - Договір №382/2005), відповідно до умов якого (п.п. 1.1, 2.1.), ДП "Укрконверс" здійснює інвестування у будівництво житлового будинку по вул. Ахсарова № 4/6-А у м. Харкові, з усією інфраструктурою, а ДП "Укрвійськбуд" виконує функції забудовника і здійснює будівництво цього об'єкту. Інвестиції за вказаним договором передаються у вигляді грошових коштів, матеріальних цінностей та шляхом надання послуг, пов'язаних з їх доставкою з наступним отриманням ДП "Укрконверс" у власність частини житла пропорційно внесених інвестицій.

Крім того, умовами Договору № 382/2005 (п. 8.2.) передбачалось, що жодна із сторін не має права передавати у будь-який формі особам (за виключенням законних правонаступників) свої права і обов'язки за даним договором без письмової згоди на те сторін.

В наступному, рішенням ХІVІ сесії Харківської міськради IV скликання "Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам для будівництва (реконструкції) та експлуатації об'єктів" № 249/05 від 23.12.2005 року, ДП "Укрвійськбуд" була надана згода на розробку проекту відведення земельної ділянки по вул. Ахсарова, 4/6-А у м. Харкові, для будівництва багатоповерхового житлового будинку.

Рішенням ХІVІ сесії Харківської міськради IV скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об'єктів" № 51/06 від 06.03.2006 року, ДП "Укрвійськбуд" було надано у постійне землекористування земельну ділянку № 1 площею 0,0534 га та земельну ділянку № 2 площею 0,1383 га по вул. Ахсарова № 4/6-А у м. Харкові, як замовнику будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку.

25.01.2007 року Позивач 2 отримав акти встановлення меж земельних ділянок на місцевості за № 47/07 і № 48/07 по вул. Ахсарова № 4/6-А у місті Харкові, а 05.04.2007 року отримав державні акти - серія ЯЯ № 9306511 і серія ЯЯ № 9306212, на право постійного користування вказаними земельними ділянками.

26.04.2007 року ДП "Укрвійськбуд" отримано дозвіл на виконання будівельних робіт за № 07/093 і, як Генпідрядником, було розпочато будівництво будинку по вул. Ахсарова № 4/6-А у м. Харкові, загальною площею 3611,3 кв.м.

В наступному, 31.03.2010 року між ДП "Укрвійськбуд" (Сторона 1) і АТ "Спецбуд-3" (Сторона 2), як правонаступник ТОВ "Спецбуд-3", було укладено договір про пайову участь у будівництві житла № 0310/7/1 (далі - Договір № 0310/7/1, відповідно до умов якого (2.1.), предметом цього договору є пайова участь сторін щодо будівництва багатоповерхового 54-ти квартирного житлового будинку з орієнтовною загальною площею квартир 3611,3 кв.м. згідно з проектно-кошторисною документацією на земельній ділянці за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А, орієнтовною загальною площею 0,1383 га та оформлення майнових прав сторін.

При цьому, пунктами 3.2.1.-3.2.3. Договору № 0310/7/1 встановлено, що частка Сторони 1 на цілі пайової участі у грошовому виразі орієнтовано становить 1400000 грн. Вкладом (часткою) Сторони 1 у пайову участь є: право Замовника на будівництво багатоповерхового 54-ти квартирного житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А; земельна ділянка, орієнтовано загальною площею 0,1383 га, що надана у безстрокове користування в межах згідно з планом землекористування для будівництва та експлуатації багатоповерхового житлового будинку, розташована за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А; розроблена та затверджена встановленим порядком проектно-кошторисна документація на будівництво багатоповерхового 54- ти квартирного житлового будинку за адресою м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А; виконання робіт підготовчого характеру на Об'єкті будівництва; виконання функцій Замовника будівництва багатоповерхового 54-ти квартирного житлового будинку за адресою м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А в обсязі Договору. Сторони домовились, що частка Сторони 1 у пайовій участі складає 1400000 грн.

Згідно п.п. 5.1., 5.2., 5.2.1., 5.2.2. Договору № 0310/7/1, після його укладання Сторона 2 перераховує на розрахунковий рахунок Сторони 1 1400000 грн. на протязі 10-ти робочих днів після дати підписання Договору, решту згідно Графіка перерахування коштів, який є додатком до Договору. Після введення "Об'єкту" в експлуатацію Сторона 1 не отримує квартири із загальної площі квартир в "Об'єкті". Сторона 2 отримує 100 % загальної площі квартир в "Об'єкті" при умові 100 % фінансування будівництва багатоповерхового 54- ти квартирного житлового будинку за адресою: м.Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А з інженерними мережами згідно проекту.

Крім того, пунктами 7.1., 7.2. Договору № 0310/7/1 передбачалось, що Сторона 2 виконує функції генерального підрядника. Сторона 2 зобов'язана власними силами або із залученням інших осіб в межах майна та грошових коштів, трудової участі на підставі проектно-кошторисної документації, наданої Стороною 1 здійснити будівництво об'єкту багатоповерхового 54-ти квартирного житлового будинку на земельній ділянці орієнтовною загальною площею 0,1383 га за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А.

Також, як було встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов Договору № 0310/7/1 ТДВ "Спецбуд-3" сплатило на користь ДП "Укрвійськбуд" кошти в сумі 1400000,00 грн., що підтверджується копіями відповідних платіжних доручень.

Вимогами Прокурора у даній справі, з урахуванням уточнень до позовних вимог, є визнання недійсним договору про пайову участь у будівництві житла № 0310/7/1 від 31.03.2010 року та про визнання за державою Україна в особі Міноборони України права власності на багатоповерховий житловий будинок № 4/6-Б по вул. Ахсарова у м. Харкові, визнання за державою Україна в особі ДП "Укрконверс" права власності на квартири №№ 2, 3, 7, 8, 11, 14, 15, 26 в будинку № 4/6-Б по вул. Ахсарова у м. Харкові і визнання за державою Україна в особі ДП "Укрвійськбуд" права власності на квартири №№ 5, 17, 20, 21, 23, 32, 33, 35, 38, 39, 41, 43-45, 47, 49-51, 53-60 в будинку № 4/6-Б та на нежитлові приміщення загальною площею 452,8 кв.м. у цьому ж будинку по вул. Ахсарова у м. Харкові, з посиланням на те, що під час укладення вказаної угоди мало місце порушення вимог ст.ст. 203, 837 ЦК України, ст. 1 ЗК України, ст.ст. 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", п. 2.6.1. Статуту ДП "Укрвійськбуд" та п. 8.2. інвестиційного договору № 382/2005 від 21.12.2005 року.

Суд першої інстанції, на підставі встановлених обставин справи, посилаючись на положення норм матеріального права і, зокрема, ст.ст. 6, 377, 627, 1130, 1131 ЦК України, ст.ст. 1-3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" і те, що договір про пайову участь у будівництві житла № 0310/7/1 від 31.03.2010 року не містить умов про передачу майна, у тому числі основних фондів, майнових прав від ДП "Укрвійськбуд" до ТОВ "Спецбуд-3", як і не містить обов'язку сторін спільно діяти, умов про виділення сторонами для спільної діяльності майна і умов про його правовий статус, умов про покриття витрат та збитків його учасників, а також умов про їх участь у результатах спільних дій, а тому не являється договором про спільну діяльність, тоді як у цьому договорі наявні елементи саме договору будівельного підряду, яким передбачено обов'язок Відповідача 1 збудувати об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації, а Позивача 2 - надати будівельний майданчик для цього будівництва, що не являється порушенням Статуту останнього та законодавства України, яким передбачається можливість та порядок відчуження військового майна, у зв'язку з чим, дійшов висновків про відсутність правових підстав для визнання вказаної угоди недійсною. Щодо визнання права власності на нерухоме майно, зазначене Прокурором у його позові, за державою Україна в особі ДП "Укрвійськбуд", то місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст. 356, 361, 364, 382 ЦК України і те, що при укладенні спірного договору у сторін не виникло права спільної часткової власності на нерухоме майно, дійшов такого ж висновку -про відмову у задоволенні і цієї частини позову Прокурора.

Крім того, місцевий господарський суд, посилаючись на те, що Виконком Харківської міськради, який є виконавчим органом останньої і не являється самостійною юридичною особою, не може бути належним відповідачем у господарському спорі, дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, заявлених до Виконкому Харківської міськради, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції, за наслідками апеляційного перегляду, дійшов висновку про те, що у зв'язку з відчуженням Відповідачем 1 спірних квартир №№ 35, 54-60 право власності на такі у нього припинилось, а тому, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання права власності держави України в особі ДП "Укрвійськбуд" на зазначене житло та нежитлові приміщення площею 452,8 кв.м. за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 4/6-А., припинив провадження у цій частині, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. В решті, погодившись з висновками суду першої інстанції та прийнятим ним судовим рішенням, суд апеляційної інстанції залишив його без змін.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, зокрема, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Так, звертаючись з даним позовом до господарського суду, Прокурор, в якості підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про пайову участь у будівництві житла №0310/7/1, укладеного 31.03.2010 року між ДП "Укрвійськбуд" і ТДВ "Спецбуд-3", та про визнання за державою Україна в особі його органів права власності на спірне майно, вказував на те, що під час укладення спірного договору було порушено вимоги ст.ст. 203, 837 ЦК України, ст. 1 ЗК України, ст.ст. 4, 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пункт 2.6.1. Статуту ДП "Укрвійськбуд" та п. 8.2. вказаного Договору № 382/2005, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави в особі Міноборони України, як центрального органу управління Збройних Сил України, яке здійснює управління військовим майном, у тому числі - ДП "Укрвійськбуд", що є державним підприємством, засновником якого являється Міноборони України.

У зв'язку з цим, статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не можу суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В той же час, ст. 215 ЦК України встановлює підстави недійсності правочину, а саме: недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину встановлена законом (нікчемний правочин); якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В даному випадку, як зазначалось вище, 21.12.2005 року між ДП "Укрвійськбуд" та ДП "Укрконверс" було укладено інвестиційний договір №382/2005, відповідно до умов якого ДП "Укрконверс" здійснює інвестування у будівництво житлового будинку по вул. Ахсарова, 4/6-А, у місті Харкові, з усією інфраструктурою, а ДП "Укрвійськбуд" виконує функції забудовника і здійснює будівництво цього об'єкту. Інвестиції за вказаним договором передаються у вигляді грошових коштів, матеріальних цінностей та шляхом надання послуг, пов'язаних з їх доставкою з наступним отриманням третім позивачем у власність частини житла пропорційно внесених інвестицій.

Також, Договором № 382/2005, з урахуванням додаткових угод від 17.03.2006 року та 12.04.2006 року, було встановлено загальну суму інвестування у розмірі 3922800,00 грн. Ціна одного квадратного метра загальної площі квартир, які передаються Позивачу 3, що було погоджено сторонами, становить 8000,00 грн. (п. 1.1. Договору).

При цьому, пунктом 8.2. Договору № 382/2005 передбачалось, що жодна із сторін не вправі передавати у будь-який формі особам (за виключенням законних правонаступників) свої права і обов'язки за даним договором без письмової згоди на те сторін.

Крім того, 25.01.2007 року ДП "Укрвійськбуд" було отримано акти встановлення меж земельних ділянок на місцевості за № 47/07 і № 48/07 по вул. Ахсарова, 4/6-А, у м. Харкові, а 05.04.2007 року - державні акти серії ЯЯ № 9306511 і серії ЯЯ № 9306212, на право постійного користування вказаними земельними ділянками, у яких було визначено цільове використання цих земельних ділянок - будівництво багатоповерхового житлового будинку.

Разом з тим, згідно преамбули Статуту ДП "Укрвійськбуд", це підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України (Орган управління майном).

Згідно п.п. 2.2., 4.1., 4.2., 4.4. Статуту ДП "Укрвійськбуд" підприємство створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних сил України та інших замовників - юридичних та фізичних осіб України незалежно від форм власності. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

Пунктом 6.1. Статуту ДП "Укрвійськбуд" також передбачено, що функції по управлінню майном, яке є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном (Міністерство оборони України).

Отже, виходячи з вищевикладеного, з урахуванням п.п. 2.2., 4.1., 4.2., 4.4. Статуту підприємства ДП "Укрвійськбуд", вказані грошові кошти, земельна ділянка були передані ДП "Укрвійськбуд" для здійснення діяльності (будівництва квартир) підприємства, саме визначеної Статутом цього підприємства.

Водночас, частиною 1 ст. 134 ГК України передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Крім того, статтею 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (далі - Закон) встановлено, що суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Також, відповідно до вимог ст. 1 Закону, військове майно - це державне майно закріплене за військовими частинами, закладами, установами, організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди тощо.

Рішення про відчуження військового майна, цілісних майнових комплексів, за правилами статті 6 згаданого Закону, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства Оборони України у визначеному порядку Кабінетом Міністрів України.

Положенням про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 року, визначено, що рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міністерства Оборони України, погодженого з Міністерством економіки України переліку такого майна за відповідною формою.

Проте, в даному випадку, подібних рішень відносно військового містечка № 23 у встановленому порядку Кабінетом Міністрів України не приймалося.

Крім того, за правилами ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" та ст. 77 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Разом з тим, розглядаючи дану справу, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 34, 43 ГПК України, не звернув належної уваги на вищезазначені вимоги норм матеріального права та обставини справи, і фактично обмежився тільки дослідженням умов договору про пайову участь у будівництві житла від 31.03.2010 року № 0310/7/1, укладеного між ДП "Укрвійськбуд" і АТ "Спецбуд-3" та виконання його сторонами, фактично так і не надавши у повній мірі правового аналізу відносинам, що виникли між сторонами з приводу укладення вказаного Договору, у тому числі - з урахуванням суб'єктивного складу його сторін, їх правового статусу та повноважень і, зокрема, визначених Статутом підприємства, що має значення для правильного вирішення даного спору. Крім того, суд не приділив належної уваги і договору інвестування від 21.12.2005 року, укладеному між ДП "Укрвійськбуд" та ДП "Укрконверс", в контексті даного спору, яким, зокрема, було встановлено загальну суму інвестування у розмірі 3922800,00 грн., що були передані ДП "Укрвійськбудтоді, тоді як пунктом 5.2.1. Договору № 0310/7/1 встановлювалось, що ДП "Укрвійськбуд" не отримує квартири із загальної площі квартир в "Об'єкті" - збудованому житловому будинку 4/6-А по вул. Ахсарова у місті Харкові.

Також, розглядаючи позов Прокурора про визнання недійсним Договору № 0310/7/1, з підстав, зазначених у цьому позові і, зокрема, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України, місцевий господарський суд, в порушення вимог ч. 1 п. 3 ст. 84 ГПК України, так і вказав про наявність чи відсутність таких підстав для визнання недійсною зазначеної угоди та про порушення інтересів держави в особі Міністерства оборони України, як центрального органу управління Збройними Силами України, який здійснює управління військовим майном, в даному випадку - ДП "Укрвіськбуд", чи на відсутність такого порушення.

При цьому, розглядаючи даний спір, у тому числі - в частині визнання права власності за державою в особі ДП "Укрвіськбуд", та встановивши що житловий будинок 4/6-Б по вул. Ахсарова у м. Харкові не був у встановленому законодавством порядку зареєстрований за ТОВ "Спецбуд-3", тоді як в матеріалах справи наявні правовстановлюючі документи про право власності на частину спірних квартир, зареєстроване за фізичними особами, а тому рішення з даного спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 27 ГПК України, не вирішив питання щодо залучення вказаних осіб до участі у справі.

Не зазначено також в судовому рішенні, з урахуванням поданих Прокурором уточнень до позовних вимог, і про зміну адреси спірного об'єкту нерухомості та якими доказами по справі така зміна підтверджується.

Разом з тим, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, який, відповідно до положень ст.ст. 99 та 101, 11112 ГПК України, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, в порушення вимог ч. 1 ст. 47 ГПК України, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України, стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, також не приділив у повній мірі уваги вимогам вищезазначених норм матеріального та процесуального права, та обставинам справи, про які вказувалось вище, які мають значення для правильного вирішення даної справи і, зокрема, щодо правового статусу та повноважень сторін на укладання спірного Договору № 0310/7/1 та відповідність такої угоди вимогам закону.

При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за державою Україна в особі ДП "Укрвійськбуд" на квартири №№ 35, 54-60 та нежитлові приміщення загальною площею 452,8 кв.м. у будинку № 4/6-Б по вул. Ахсарова у м. Харкові, у зв'язку з тим, що квартири №№ 35 і 54 були відчужені фізичним особам за відповідними договорами купівлі-продажу та, припиняючи провадження у справі у цій частині позовних вимог, на підставі ч. 1 п. 1 ст. 80 ГПК України, суд апеляційної інстанції також, в порушення вказаних вище приписів ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 43 ГПК України, не встановлював належним чином обставин щодо наявності чи відсутності права власності у ТОВ "Спецбуд-3" на зазначені квартири, як і не приділив належної уваги тій обставині, що вимоги Прокурора про визнання права власності на квартири за державою стосуються не тільки згаданих квартир №№ 35, 54, а також квартир №№ 55-60 та нежитлових приміщень загальною площею 452,8 кв.м. у будинку № 4/6-Б по вул. Ахсарова у м. Харкові.

Між тим, згідно приписів ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню повністю, а справа - її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, а у випадку необхідності - витребувати ще й належні докази по справі, встановивши при цьому фактичні обставини справи та з'ясувавши підстави виникнення спору, дійсні права і обов'язки сторін, а також правовідносини, що виникли між сторонами, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів України у воєнній сфері задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 року та рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2014 року у справі у справі № 922/1384/13 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Малетич М.М.

Судді Круглікова К.С.

Мамонтова О.М.